Українська народна кулінарія багата обрядовими стравами та напоями. Свята та різноманітні урочистості завжди супроводжувалися спільними обідами. Усі народні звичаї по-своєму відтворились в кулінарії, у своєрідних стравах, більшість з яких готувалися лише на певні свята. У давньоруській літературі нерідко зустрічаються згадки про коровай. Коровай як обрядовий атрибут має глибокі традиції. Коровай - обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Особливе значення коровай має в українському весіллі. Відсутність короваю означала неповноцінність обряду, а людина, яка з бідності, сирітства чи якихось інших причин була позбавлена весільного короваю, одержувала прізвисько (а то й прізвище) Безкоровайний. Весільний коровай і зараз випікають із кращих сортів муки, із розчинного тіста на маслі, яйцях. Зверху його оздоблюють виробами з тіста: шишками, голубками, жайворонками, качечками, квіточками, колосками тощо. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Посадивши коровай у піч, коровайниці піднімають до стелі діжу, танцюють з нею, співаючи величальних пісень. Навіть вода, якою коровайниці миють від тіста руки, набуває особливого значення. Вони символічно вмивають нею всіх присутніх на обряді, цілуються навхрест, а потім, співаючи, воду виливають під родюче дерево: щоб вишеньки розвивались, щоб дітоньки любувались. Колач (калач) - обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого колач посідав не останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Колачі були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі колачі розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах колачі виконували функцію короваю, і їх там випікали багато - для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між родами, для даровизни тощо.  Лежень - весільний обрядовий хліб, різновид колача. Проте лежень робили завжди овальним та великим - як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Лежень возили молоді до нової родини: молодий - для тещі, молода - для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і його назва). Дивень (верч) - весільний обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднували, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: Світи, жар, у печі ясно, печись, дивень, красно: гостям - на велике диво, молодим - на щастя, на долю, на свою родину. Шишки - весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста й робили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертали зубцями догори й "підперізували" качалочкою з тіста. Шишками оздоблювали коровай і лежень, ними дарували на застіллі гостей, яким не вистачало короваю, ними запрошували на весілля. Шишки були чи не єдиною подякою молодої та молодого своїм дружкам і боярам. Бабина каша - страва на яйцях і маслі, яку за звичаєм готувала баба-повитуха і приносила на хрестини у горщику. Всі присутні торгувалися за право розбити горщик. Найвищу ціну звичайно давав хрещений батько дитини. Йому й діставався горщик з кашею, який він, піднявши високо над столом, розбивав об ріг так, щоб черепки й каша лишилися на столі.  Зрізавши верхню засмажену шкуринку і поставивши на неї чарку горілки або варенухи, кум подавав усе це породіллі з побажанням здоров'я їй та дитині. Кожен із гостей на хрестинах брав собі грудочку каші, а молоді жінки ще й черепок. Це мало забезпечити молодому подружжю продовження роду. Калита (калата, маламай) - обрядовий хліб, який готували на Андрія (13 грудня). У цей день відбувалися великі молодіжні гуляння, дівочі ворожіння на пампушках. Але найбільш поширеною була гра "в калиту". Дівчата випікали великого круглого коржа з діркою посередині, на якому витискали нехитрий орнамент. Іноді місили тісто на відварі любистка: щоб хлопці любили. Сторожив калиту так званий "Пан Калитинський", тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Кутя. В українців, як і в багатьох народів світу є повір'я, як почнеш новий рік, так він і мине. Новорічний стіл мусив буквально ломитися від страв, аби протягом майбутнього року не знати голодної скрути. Переддень Різдва, Святий вечір, припадав ще на піст. Але незважаючи на це вечерю називали багатою кутею, бо на стіл слід було подати аж 12 страв, обов'язковою серед яких була кутя. З куті починали святу вечерю, Різдво. Кутю лишали на столі на ніч, поклавши поруч ложки, з вірою, що померлі предки прийдуть уночі скуштувати її. Корочун (крачун, кречун) - різдвяний обрядовий хліб, який випікали разом з колачами для колядників. Корочун, як символ завершення аграрного року, завжди випікали й на обжинки. Разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших атрибутів свята Врожаю. Паска - весняний обрядовий хліб, який готували до Великодня.Тісто на яйцях, маслі, сметані, олії, цукрі добре вимішували і ставили у тепле місце сходити. Змастивши форми, вкладали туди тісто, стежачи, щоб воно займало не більше двох третин посудини. Тісто знов сходило і його з великою обережністю ставили у добре випалену піч. Готову паску прикрашали цукровою поливою, фарбованим пшоном чи маком. Її обов'язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Свяченою паскою починали великодній сніданок. Усе, що стосувалося паски, мало непересічне значення: крихти не можна було викидати свиням чи птиці, лише рогатій худобі, вершечок від паски, висушений і залишений на запас, мав, за повір'ями, лікувальні властивості не лише для людей, але й для худоби. Жайворонки (сороки) - печиво, що випікали на свято Сорока святих (19 березня). У кожному господарстві хазяйка робила у цей день 40 книшиків, бубликів або булочок, схожих за формою на пташок. Цих жайворонків їли протягом дня, причому обов'язково діти (як свої, так і чужі). Мандрики (мандриги) - обрядове печиво, що готували на Петра (12 липня). Сир змішували з мукою, додавали трохи масла, солі, яйця, замішували тісто й виробляли невеличкі пампушки. Пекли у кожній хаті й роздавали пастухам, які наймалися пасти громадську худобу. Коливо (канун, сита) - ритуальна поминальна страва, різновид куті. Пшеницю (на Лівобережжі частіше ячмінне недроблене зерно) варили до готовності, охолоджували, поливали медовою ситою або слабким цукровим сиропом. Воно і досі є обов'язковою ритуальною стравою майже на всій території України.Український народ завжди відзначався своєю гостинністю. Подорожнього, прошеного чи непрошеного гостя слід було нагодувати, подаючи кращу їжу, яку господарі не могли їсти щодня. Якщо під час їди хтось заходив у хату, він говорив: «Хліб та сіль». У карпатських селах той, хто нагодився на сніданок, обід чи вечерю, промовляв: «Час на обід (полуденок, вечерю)» або «Харчуйте здорові». Поява гостя у цей час вважалася доброю ознакою. Господарі обов'язково запрошували гостя, захожого чи сусіда до столу: «Просим Бога і Тебе: сідай обідати». За мотивами Л. Артюх.

Мандрики.

Мандрики. Замісити тісто з масла, сметани, яйця і борошна. Сир розтерти з сметаною, яйцем, маслом, цукром та сіллю. Із тіста вирізати коржики, покласти зверху сир, зліпити кінці і викласти на деко. Змастивши  збитим яйцем. Випікати у гарячій духовці. Потрібно: борошно – 200 г, вершкове масло – 100 г. сметана – 100 г, яйця – 2 шт. розтоплене вершкове масло – 30 г, сіль – за смаком. Мандрики з вишнями. Замісити тісто з борошна, масла, цукру, сметани, яєць та соди. Тісто розкачати й вирізати невеликі коржики. Вишні почистити. Посипати цукром і покласти на коржики. Зліпити кінці й викласти на деко. Можна випікати з полуницями, сливами, агрусом. Ягодами з варення. Потрібно: борошно – 500 г, вершкове масло – 100 г, цукор – 50 г, яйця – 2 шт., сода – 5 г, вишні – 300 г. цукор – 100 г.