Джин — класичний приклад аптечного алкоголю. Голландський лікар 16 століття Францискус Сільвіус збирався придумати ліки для покращення травлення, однак дистильована спиртова настоянка ягід ялівцю виявилася набагато приємнішою на смак. Згідно з однією із версій, Великобританія запозичила джин у голландців, поки була їх спільниками у Тринадцятирічній війні. Ялівець у джині пахне потужно і приємно, володіє дезінфікуючими властивостями. Сучасні прогресивні виробники використовують огірки, трояндові пелюстки, різні види м'яти, ромашку, чебрець, тощо. Промисловий недорогий джин представляє собою суміш спирту із настоянками ялівцю, трав та інших потрібних інгредієнтів. Класичний джин робиться ж навпаки: ялівець, коріння і трави закладаються у напій ще до перегонки. Внаслідок чого не здається, що джин штучно ароматизований, а ялівець і трави є повноцінною частиною напою, відчуваються не тільки у букеті, а й у смаку. Джин буває різних стилів: Genever більше всього схожий на віскі, у який додали ялівець. London Dry найбільш поширений стиль — несолодкий. Plymouth - напій схожий на London Dry. Old Tom — вікторіанська класика, більш солодкий, пряний і насичений. Джин-тонік походить з колоніальної частини вікторіанського минулого. Це коктейль, що містить джин та тонік, з додаванням лайма, лимону і льоду. Співвідношення джина до тоніку коливається від рівних пропорцій від одного до трьох. Джин чудово освіжає у лонг-дрінках, ідеально поєднується із цитрусовими, з ягодами, овочами, травами. Відмінне поєднання джину і вермуту. Напій робить свіжішим усе, із чим має справу. Цікаво експериментувати, поєднуючи його з їжею: із насиченими сирами, з пліснявою чи просто витриманими. Оскільки джин — британська класика, то і більш складні поєднання варто шукати у цій традиції: тушкування, запікання у духовці. Джин-тонік при цьому буде чудовим доповненням до морепродуктів, особливо до складних салатів.

htths://harchi.info

https://sunduk-pub.kiev.ua