«ЧОРНИЙ КВАДРАТ» К А З И М И Р М А Л Е В И Ч

"ЧОРНИЙ КВАДРАТ" К А З И М И Р М А Л Е В И Ч

Коронуйте день новою свідомістю,
бо її світло більше і яскравіше від сонця

У пошуках теми їжі в образотворчому мистецтві наступним сюжетом нашої рубрики було обрано визначного митця двадцятого сторіччя, всесвітньо відомого автора «Чорного квадрату», нашого земляка Казимира Малевича. І хоча в його творчих доробках не знайшли зображень ні сніданки, ні обіди, ані вечері, але його сім’я мала безпосереднє відношення до харчової промисловості.

Батько майбутньої культової постаті мистецтва, засновника супрематизму – напряму в авангардистському мистецтві – Северин Антонович працював керуючим справами на цукрових заводах. Батько – поляк з Житомирщини, бажав, щоб його син успадкував його професію і став цукроваром. П’ять років навчався Казимир в агрономічному училищі і міг би стати фахівцем у харчовій галузі. Мати – Людвига Олександрівна з Полтавщини, поетично обдарована, писала вірші польською мовою, підтримувала бажання первістка стати художником. Саме вона купила сину перші фарби і пензлі.

Казимир був першою дитиною в сім’ї, народився у 1878 році у Києві на вулиці Бульйонській (потім Боженка, 13, а нині вулиця Казимира Малевича). Будинок не зберігся. Зараз на його місці - корпус інституту електрозварювання ім. Є. Патона. Хрестили дитину в костелі св. Олександра. У сім’ї народилось ще 13 дітей, але до старості дожили лише дев’ятеро.

До 17 років Казимир жив з батьками у селах, де працювали цукрові заводи, на Поділлі, Слобожанщині, Сіверщині. Можна сказати, що як художник Казимир Малевич виріс і сформувався в Україні.

Перші друзі – сільські хлопчаки. Рідні мови дві: польська, якою спілкувалися в родині, і українська, якою говорив з друзями. В деяких анкетах писався українцем.

Малевич часто писав листи українською мовою. Уже дорослий свою російську пересипав польськими і українськими словами і прислів’ями. Любив співати, у нього був бас. Улюбленою піснею була «Гуде вітер вельми в полі, реве, ліс ламає». Був небайдужий до українських страв: «Мені подобалось харчування селян, у котрих я часто їв, не дивлячись на те, що дома мені теж нічого не бракувало. У них смачніше було.» А ось як про улюблений національний продукт він написав у своїй автобіографії: «Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно все лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, зі смачною шкіркою, лежали ковбаси, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я зростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі…»

Ще цитата з автобіографії: «Я наслідував усе життя селян. Село займалось мистецтвом (такого слова я не знав тоді). Точніше кажучи, вироблялися такі речі, які мені були до вподоби. У цих речах і чаїлася вся таїна моїх симпатій до селян».

Усе життя художник підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село. Українська селянська хата, білостінна мазанка, розмальовані печі, плахти дівчат з вишуканим геометричним візерунком, смугасті строкаті рядна… Може, саме звідти переніс Малевич у свою супрематичну та кубистичну творчість і простоту, і геометричну ясність, і колорит. Із виробів сільських майстрів взяв чисті кольори білого, червоного, чорного.

Сьогодні картини Казимира Малевича коштують мільйони доларів, а перше полотно «Місячна ніч» - промовиста назва для українського художника - було продане в Конотопі за п’ять рублів. Юнак розумів, що треба вчитися. Він вступив до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Студіював у видатного живописця Миколи Пимоненка, про якого згодом згадував: «Велике враження справили на мене його роботи… Багато мольбертів, на кожному – картина, яка зображує життя України».

Продовжив навчання у Москві, де він познайомився з кубістичним живописом Пікассо. Почав брати участь у художніх виставках. Розпочався новий етап в його творчості. У 1913 році відбулась значна подія. Казимир Малевич створив декорації та ескізи костюмів для футуристичної опери «Перемога над сонцем». На сцені в останньому акті з’являється квадрат наполовину зафарбований чорним, який затьмарив собою сонце. Картина «Чорний квадрат» з’явилася через півтора роки після опери і поклала початок новому напряму у мистецтві, якому сам Малевич дав назву «супрематизм», що походить від латинського supremus і означає «вищий, граничний, початковий». Він так пояснює, що відбулось: «Супрематизм стискає весь живопис у чорний квадрат на білому полотні. Я нічого не видумав. Я лише відчув у собі ніч і в ній я побачив нове, яке назвав Супрематизмом. Він виразив себе чорною площиною у формі квадрата». По суті – це відмова від зображень оболонок предметів на користь найпростіших форм – основи світобудови. Художник – новатор стверджує, що «бачити світ ще не значить бачити його очима, але бачити світ можна і знанням, і всім єством». Своє бачення винайденої ним нової течії у живопису обґрунтовує у маніфесті «Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм» та інших багатьох філософських працях.

Провідний український мистецтвознавець, Дмитро Горбачов, який багато років присвятив дослідженню українського авангарду, вважає, що «найближча аналогія до супрематизму – геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерунки плахт – магічний код стихій (вогню, землі, води)».

Українська художниця - авангардистка, одна із засновників стилю арт-деко, Олександра Екстер, залучила Малевича до створення ескізів вишивок для художньої артілі в селі Вербівка на Київщині на подушках, хустках, шалях, скатертинах, які продавались у Києві, Москві та Берліні. Він також створив нові форми декоративних супрематичних розписів для Петроградського фарфорового заводу.

До теми села і селянства у творчості художник звертався знов і знов. Мистецтвознавці навіть назвали ці періоди творчості «першим і другим селянськими циклами». У картинах Малевич висловив любов і повагу до нелегкої роботи селян. Відтворював на полотнах рівні смуги зораної землі, чіткі силуети силачів-селян, геометричні комбінації червоних, білих, чорних, зелених, жовтих смуг, стверджував гармонію Землі, Людини і Всесвіту.

У добу індустріалізації ця гармонія нещадно руйнувалась. Розкуркулення обернулось для народу страшною трагедією. На картинах Малевича селяни перетворюються із богатирів на безруких, безликих ляльок, тим самим звинувачуючи владу у винищенні селянства.

Автор кількох монографій про Малевича французький історик мистецтва Жан-Клод Маркаде пише: «Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час насильницької колективізації».

Два роки з 1928 по 1930 Малевич викладав у Київському художньому інституті. Сьогодні це Національна академія образотворчого мистецтв і архітектури. У 2015 році відбулося урочисте внесення портрета Казимира Малевича до галереї портретів видатних викладачів цього навчального закладу.

Під час свого останнього приїзду до Києва навесні 1930 року Малевич створив картину "Пейзаж під Києвом" у стилі імпресіонізму, яка зберігається в Третьяковській галереї. Справжня її назва "Святошин" заназвою села, де Малевич малював.

Казимир Малевич приймав активну участь у художніх виставках, був членом багатьох мистецьких спілок, призначався на високі посади, друкував свої численні теоретико-філософські праці. Мав трьох дружин і трьох дітей.

І ще за життя прийшло до художника міжнародне визнання. Він з успіхом експонував свої роботи у Варшаві, Берліні, Парижі. Багато подорожував країнами зі своїми виставками. Навіть ненадовго був заарештований як німецький шпигун. Ряд його картин залишилось у Німеччині, які практично всі збереглись і знаходяться в Амстердамському міському музеї.

Після повернення з закордону і звільнення з-під арешту йому було організовано велику виставку у Третьяковській галереї. Художник відтворив свої роботи різних періодів, які залишились за кордоном.

«Казимир Великий», як іноді жартома називав себе художник, вже хворий, передчуваючи свою смерть, склав заповіт про те, щоб йому влаштували супрематичний похорон, сам готував ескіз супрематичної домовини, для якої він використав улюблені фігури селянського мистецтва: квадрат, коло і хрест. Не стало великого митця 15 травня 1935 року у Ленінграді, звідки його за заповітом перевезли до Москви і поховали з усіма урочистостями під улюбленим дубом поблизу села Немчинівка. Над могилою було встановлено дерев’яний кубічний монумент з зображенням чорного квадрату та пам’ятна дошка зі словами: «Тут поховано прах видатного художника К.С. Малевича (1878-1935)». У роки війни могилу було втрачено. Пізніше для увічнення місця поховання було встановлено пам’ятний знак у вигляді бетонного кубу з червоним квадратом на лицевій стороні.

Який же висновок виникає з того, що ми дізналися про визначного художника, видатного діяча, філософа, мислителя, новатора, всесвітньо відомого автора «Чорного квадрату» Казимира Малевича? Здається, будь-хто може намалювати чорний квадрат, але існує єдиний в історії мистецтва «Чорний квадрат» і всі знають, хто його створив.

Для більш детального ознайомлення з матеріалом пропонуємо скористатися посиланнями:

https://tyzhden.ua/Culture/17653